Нейроендокринні порушення менструального циклу

Репродуктивна система – одна із набільше складно організованих функціональних систем організму, в діяльності якої виявляється принцип антагоністичної регуляції функцій.

Значення мають як центральні механізми (центральна неврова система – гіпоталамус – гіпофіз) так і яєчникові стероїди, які здійснюють вплив на секрецію гонадотропних гормонів за механізмом негативного і позитивного зворотних зв’язків і забезпечують стабільність менструального циклу та високу ступінь фертильності.

Основною формою нормального функціонування репродуктивної системи є овуляторний менструальний цикл. Встановлено, що функціональна лабільність менструального циклу пов’язана з віком і найбільше виражена у перші роки після менархе та за кілька років перед менопаузою. У здорових жінок з регулярним менструальним циклом частота ановуляції – мінімальна і становить 1,8 – 2,0%. У жінок з лабільним менструальним циклом значно зростає кількість циклів з недостатністю лютеїнової фази (НЛФ), а частота ановуляції досягає 7,7%.

Клінічні ознаки порушень менструального циклу виявляються як у зміні інтервалу між менструаціями (пройоменорея, олігоменорея, вторинна аменорея), так і в зміні характеру кров’янистих виділень (гіпоменорея, гіперменорея, метрорагія). Основу клінічних проявів розладів менструального циклу становлять патофізіологічні зміни процесів фолікулогенезу, які обумовлені нейроендокринними порушеннями у гіпоталамо-гіпофізно-яєчниковій системі.

За ступенем вираження патофізіологічних процесів у єчниках розрізняють два типи змін:

  • НЛФ;
  • ановуляцію.
  • НЛФ – найлегша форма порушення репродуктивної системи, яка виявляється гіпофункцією жовтого тіла при нормальному менструальному циклі або олігоменореї.

Ановуляція – найтяжча форма порушення репродуктивної системи, для якої властиві порушення менструального циклу за типом олігоменореї і аменореї (виняток – маткові форми аменореї).

Дисфункція гіпоталамуса – часта причина порушення менструальної фунції у жінок.

Пригнічення репродукції у несприятливих умовах є наслідком адаптивної нейроендокринної реакції організму, яка забезпечує ендогенну гіпоталамічну контрацепцію.

Причини порушення менструального циклу

Найчастішою причиною гіпоталамічної дисфункції є психоемоційний стрес. Ступінь сприйняття жінкою стресових впливів обумовлено чинниками схильності та індивідуальною здатністю до адаптації. Якщо жінка не здатна подолати стресову ситуацію, наступає декомпенсація і субклінічна депресія з супровідними порушеннями в нейроендокринній системі.

Другою за частотою причиною дисфункції гіпоталамуса є порушення харчової поведінки. Для країн з розвинутою економікою доступність їжі не є чинником, який обумовлює стан харчування індивідиума. Проте, почастішали випадки порушення менструальної функції, які пов’язані з дотриманням дієт і прагненням знизити масу тіла. Відносно невелике (3-4 кг) зниження маси тіла впродовж одного менструального циклу може призвести до ановуляції у здорових жінок. Нормальний менструальний цикл зберігається у тому випадку, коли рівень жиру в жіночому організмі становить 20 % від маси тіла. Загалом, взаємовідношення у гіпоталамо-гіпофізно-яєчниковій системі у хворих на аменорею, обумовлену втратою маси тіла, відповідає допубертатним.

Третьою, за частотою, причиною дисфункції гіпоталамуса є підвищені фізичні навантаження. Позитивні ефекти фізичних вправ не викликають сумніву, особливо у відношенні затримки вікового збільшення рівня ліпідів та інсуліну, профілактики серцево-судинних захворювань і демінералізації кісткової тканини.

Встановлено, що помірні фізичні навантаження у жінок постменопаузального віку підвищують загальний вміст кальцію в організмі та щільність кісткової тканини. Проте, у жінок, які інтенсивно займаються різними видами спорту найчастіше розвивається функціональний гіпоменструальний синдром і остеопороз. При цьому істотну роль відіграють характер фізичного навантаження і вік, у якому розпочато заняття фізичними вправами.

Якщо заняття розпочаті до менархе (балерини, гімнастки), то воно затримується на три роки, а потім розвивається вторинна аменорея. Нераціональне використання контрацептивних препаратів може обумовити виникнення функціональної гіпоталамічної аменореї, причини розвитку якої – невідомі.

Етапи лікування репродуктивної системи

Першим етапом у лікуванні цієї категорії хворих є усунення етіологічних чинників захворювання. Підвищення рівня пролактину також обумовлює порушення менструального циклу: недостатність жовтого тіла при регулярному менструальному циклі, оліго- і аменорею – при ановуляції. У 30-60 % випадків гіперпролактинемія супроводжується лактореєю. Рідше виявляються такі симптоми, як підвищена втома, порушення сну, гіпотонія, брадикардія, пастозність шкіри, закрепи, втрата лібідо, схильність до депресії. При пухлинах може приєднуватися неврологічна симптоматика (при супраселярному рості аденоми – бітемпоральна геміанопсія). Визначення рівня пролактину у крові є обов’язковим при обстеженні жінок з порушеннями менструального циклу і безпліддям. Розлади менструального циклу найчастіше виявляються при таких ендокринних і метаболічних порушеннях як гіпотиреоз та ожиріння.

Гіпотиреоз – це клінічний синдром, який розвивається внаслідок гіпофункції щитоподібної залози і характеризується зниженням концентрації тиреоїдних гормонів на тлі підвищеного рівня тиреотропного гормона аденогіпофіза. Початкові стадії гіпотиреозу не перешкоджають овуляції і розвитку вагітності, проте зростає відсоток природжених вад розвитку плода, в т.ч. обумовлених хромосомними абераціями та акушерською патологією (невиношування вагітності). Субклінічний гіпотиреоз найчастіше вперше виявляється під час вагітності, крім того, вагітність може обумовити рецидив цієї хвороби.

Зміни функціонування щитоподібної залози, обумовлені вагітністю, не обмежуються гестаційним періодом, і в пізньому післяпологовому періоді, зворотні лише частково. До 12 % жінок у післяпологовому періоді мають різні відхилення у стані щитоподібної залози, і тільки у половини з них, тиреоїдний статус нормалізується через 3 роки після пологів. Тому, при плануванні вагітності, а також усім вагітним жінкам з високим ризиком розвитку субклінічного гіпотиреозу у ранніх термінах вагітності, обстеження щитоподібної залози повинно бути обов’язковим.

Ожиріння, на сьогодні, трактують як хронічне багатофакторне захворювання, яке обумовлено енергетичним дисбалансом і характеризується надлишковим накопиченням жирової тканини в організмі. До основних факторів, які сприяють розвитку захворювання відносять: спадковість, переїдання (у т.ч. й надлишкове споживання жиру), гіподинамію.

Ановуляція у жінок з ожирінням супроводжується полікістозом яєчників, оваріальною гіперандрогенією та гірсутизмом. Порушення менструальної функції, як правило, є вторинним. При аліментарному ожирінні у 6 разів частіше виявляється порушення менструальної функції і у 2 рази – безпліддя. Встановлено пряму залежність між наростанням маси тіла і важкістю порушень оваріальної функції, яка супроводжується ановуляцією, НЛФ. При післяпологовому ожирінні підвищена частота самовільного переривання вагітності.

У випадку настання вагітності можливий розвиток ускладнень: загроза переривання вагітності, гіпотрофія плода, прееклампсія середнього ступеня важкості, еклампсія та загибель плода; у пологах: порушення скоротливої активності матки, передчасне або запізніле вилиття навколоплідних вод, внаслідок того підвищення частоти оперативних втручань, і відповідно – частоти репродуктивних втрат.

Поняття гіперандрогенія або гіперандрогенізм в ендокринологічній гінекології означає патологічний стан, який обумовлений надлишковою продукцією андрогенів в організмі жінки і супроводжується гірсутизмом, патологією метаболічних процесів, порушеннями менструального циклу та безпліддям. Хронічна ановуляція і дефіцит прогестерону, які виявляються при гіперандрогенії обумовлюють розвиток гіперпластичних процесів у слизовій оболонці матки з ризиком розвитку аденокарциноми ендометрія, потенціюють ефекти гіперандрогенії у відношенні до фіброзно-кістозної мастопатії.

Перші симптоми гіперандрогенії тісно пов’язані з пубертатом, коли тільки формуються основні патологічні механізми. Тривала андрогенізація організму дівчинки спричиняє не тільки своєрідний фізичний і статевий розвиток у підлітковому періоді, але й викликає порушення менструальної функції. Тому необхідне диспансерне спостереження і своєчасне лікування дівчат підлітків з порушеннями менструального циклу, що дозволить запобігти у майбутньому в них порушення репродуктивної та менструальної функцій.

Share